У лісі соловейка чути щебетання, Своїми співами він зустріча світанок, Старого дуба долина зітхання, І шепче листя на деревах: «Ранок». І прокидається навколо усе вмить: Нарциси заспані труть оченята, Ясен невиспаний тужно шумить, І прокидаються маленькі солов’ята. Та раптом кущ край лісу ворухнувся, Стурбовано вовтузиться хтось в листі. То в […]
В вікні – стіна. Літає муха. Годинник миті відміряє. Від правди світу в’януть вуха. А я…Все слухаю й чекаю. Дахи в повітрі пролітають, Що з тарганами не здружились. Із гаманцем хтось рай шукає І рабства пута рве щосили.
“Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години…” Світає. Сріблястий місяця серпанок Втрачає обриси свої. Блакить палає. Темно-червона пелена Краєчок неба накриває. Вогнем покрився край землі. Світає.
Надходить ніч, як кожна в році, Чарує заходу краса. Не чути казки в кожнім кроці, Та славлять Бога небеса. Усе прямує власним шляхом, Іде вперед без вороття, Але на землю миру птахом Прийшла вже Правда і Життя.
Крізь ранкові тумани в осінню пору І в зимову пору снігопадів Я шукаю стежинку таку дорогу До Того, Хто завжди мені радий, Хто усе пробачає, Хто знає все те, Через що опустилися очі. Той, хто з радістю дасть все, що треба, проте Не тому, що від мене щось хоче.
– А що, як «завтра» зовсім не прийде? А що тоді, коли не зійде сонце? Загубиться десь небо голубе І гілка не загляне у віконце? Коли веснянки на твоїх щоках Не матимуть для кого усміхатись? Коли не буде більше сліз в очах Й нікого не прийдеться більш чекати?