“Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години…” Світає. Сріблястий місяця серпанок Втрачає обриси свої. Блакить палає. Темно-червона пелена Краєчок неба накриває. Вогнем покрився край землі. Світає.
Надходить ніч, як кожна в році, Чарує заходу краса. Не чути казки в кожнім кроці, Та славлять Бога небеса. Усе прямує власним шляхом, Іде вперед без вороття, Але на землю миру птахом Прийшла вже Правда і Життя.
Крізь ранкові тумани в осінню пору І в зимову пору снігопадів Я шукаю стежинку таку дорогу До Того, Хто завжди мені радий, Хто усе пробачає, Хто знає все те, Через що опустилися очі. Той, хто з радістю дасть все, що треба, проте Не тому, що від мене щось хоче.
– А що, як «завтра» зовсім не прийде? А що тоді, коли не зійде сонце? Загубиться десь небо голубе І гілка не загляне у віконце? Коли веснянки на твоїх щоках Не матимуть для кого усміхатись? Коли не буде більше сліз в очах Й нікого не прийдеться більш чекати?
Отче наш, ім’я Твоє благословенне Нехай святиться на усі віки. Твоє хай Царство, світу незбагненне, Серця наповнить світлом доброти. Твою прийняти істинну дай волю Всім, хто на небі, всім, хто на землі, Дай прагнути, й наповнитись Тобою,
Кому: Tato_Nebesnyj@(…) Тема: Молитва журналіста Минають дні, проходять пори року. То біль, то усміх. Холод поза плечі. З якого ж то прийти до Тебе боку Й сказати тихо: «Тату, добрий вечір»?