В вікні – стіна. Літає муха. Годинник миті відміряє. Від правди світу в’януть вуха. А я…Все слухаю й чекаю.   Дахи в повітрі пролітають, Що з тарганами не здружились. Із гаманцем хтось рай шукає І рабства пута рве щосили.

“Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години…”   Світає. Сріблястий місяця серпанок Втрачає обриси свої. Блакить палає. Темно-червона пелена Краєчок неба накриває. Вогнем покрився край землі. Світає.

Крізь ранкові тумани в осінню пору І в зимову пору снігопадів Я шукаю стежинку таку дорогу До Того, Хто завжди мені радий, Хто усе пробачає, Хто знає все те, Через що опустилися очі. Той, хто з радістю дасть все, що треба, проте Не тому, що від мене щось хоче.

– А що, як «завтра» зовсім не прийде? А що тоді, коли не зійде сонце? Загубиться десь небо голубе І гілка не загляне у віконце? Коли веснянки на твоїх щоках Не матимуть для кого усміхатись? Коли не буде більше сліз в очах Й нікого не прийдеться більш чекати?

Отче наш, ім’я Твоє благословенне Нехай святиться на усі віки. Твоє хай Царство, світу незбагненне, Серця наповнить світлом доброти. Твою прийняти істинну дай волю Всім, хто на небі, всім, хто на землі, Дай прагнути, й наповнитись Тобою,