Привіт, мій друже. Спати йдеш? Ще рано. Дивитись хочеш кольорові сни? Розсіюсь розкуйовдженим туманом Мов реквієм для згаслої весни.
Ви знаєте, була колись пора, Коли цвіли солодким цвітом вишні, Морями звалися зеленими поля. І лине з серця: «Дякую, Всевишній».
У лісі соловейка чути щебетання, Своїми співами він зустріча світанок, Старого дуба долина зітхання, І шепче листя на деревах: «Ранок». І прокидається навколо усе вмить: Нарциси заспані труть оченята, Ясен невиспаний тужно шумить, І прокидаються маленькі солов’ята. Та раптом кущ край лісу ворухнувся, Стурбовано вовтузиться хтось в листі. То в […]
В вікні – стіна. Літає муха. Годинник миті відміряє. Від правди світу в’януть вуха. А я…Все слухаю й чекаю. Дахи в повітрі пролітають, Що з тарганами не здружились. Із гаманцем хтось рай шукає І рабства пута рве щосили.
“Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години…” Світає. Сріблястий місяця серпанок Втрачає обриси свої. Блакить палає. Темно-червона пелена Краєчок неба накриває. Вогнем покрився край землі. Світає.
Надходить ніч, як кожна в році, Чарує заходу краса. Не чути казки в кожнім кроці, Та славлять Бога небеса. Усе прямує власним шляхом, Іде вперед без вороття, Але на землю миру птахом Прийшла вже Правда і Життя.