Ви знаєте, була колись пора

Ви знаєте, була колись пора,

Коли цвіли солодким цвітом вишні,

Морями звалися зеленими поля.

І лине з серця: «Дякую, Всевишній».

 

Ви знаєте, була колись пора,

Як нам стрічались голі їжачата.

Тоді на небі сходила зоря,

А на землі – світила жовта хата.

 

Як звісточки з Німеччини чекали,

Як кілометрами писали ми листи,

Як взимку ще, бува, весну стрічали,

 

Пора ця – світанкової роси,

Й хоч часом, Боже, ми, було, бурчали,

Вона – світанок справжньої весни.

 

P. s. Щодня о 7.30 на цей блог заходить одне сонечко. Не будемо довго говорити, чому у того сонечка така робота, що зайти сюди воно має можливість тільки о 7.30 (хоча, на ту тему все ж варто передати привіт начальникам сонечка). Втім, хай воно трохи посвітить і там, щоб і у тому підземному царстві стало світліше і тепліше. Так от, Сонечко, вітаю Вас із Днем сім’ї, Днем моєї матері і з тим ще одним святом, на яке прийнято дарувати кульку, хвіст і банку з-під варення. Із Днем народження, мамо!

контент-менеджер

Next Post

Нічна гостя одного лікаря

Вт Тра 17 , 2022
Привіт, мій друже. Спати йдеш? Ще рано. Дивитись хочеш кольорові сни? Розсіюсь розкуйовдженим туманом Мов реквієм для згаслої весни.
Совість

You May Like