Ви знаєте, була колись пора,
Коли цвіли солодким цвітом вишні,
Морями звалися зеленими поля.
І лине з серця: «Дякую, Всевишній».
Ви знаєте, була колись пора,
Як нам стрічались голі їжачата.
Тоді на небі сходила зоря,
А на землі – світила жовта хата.
Як звісточки з Німеччини чекали,
Як кілометрами писали ми листи,
Як взимку ще, бува, весну стрічали,
Пора ця – світанкової роси,
Й хоч часом, Боже, ми, було, бурчали,
Вона – світанок справжньої весни.
P. s. Щодня о 7.30 на цей блог заходить одне сонечко. Не будемо довго говорити, чому у того сонечка така робота, що зайти сюди воно має можливість тільки о 7.30 (хоча, на ту тему все ж варто передати привіт начальникам сонечка). Втім, хай воно трохи посвітить і там, щоб і у тому підземному царстві стало світліше і тепліше. Так от, Сонечко, вітаю Вас із Днем сім’ї, Днем моєї матері і з тим ще одним святом, на яке прийнято дарувати кульку, хвіст і банку з-під варення. Із Днем народження, мамо!
