Думи мої думи…
В Т.Г.Шевченка дуже важкий текст далі.
Зроблю простіший. Легший свій текст.
Чую: скільки ця війна ще буде… ох, ех, ох…
Ото еге ж!!!
Давайте поміркуєм над цим текстом, цією думкою.
Всі війни як і мир переслідують якусь мету.
Мета ж в свою чергу, ну не був же я б пророком, якби не згадав просто фразу з Писання.
Пророкувати, це говорити правду.
Правду про що?
Правду про Бога, про людину, про диявола!
Так ось війна.
І всі (дійові особи).
Війна і всі цілі, мети,- які всі досягають! Хто?
Бог, людина й диявол!
Інакше для чого війна???
Людина, з цього ланцюга осіб – якраз навколо неї і увесь шум.
Бог хоче, щоб якомога більше людей вибрало вічне життя з Ним. Диявол же навпаки – щоб з ним.
Про те, хто переміг на Небі мова вже давно не йде.
Диявол скинутий з Неба.
Бог же: Бог Неба й Землі.
І ось люди.
Планів людям диявол “нагенерував” ого-го!
Бог же каже: діти, оце даю вам Мудрість! І силу! Наступати на змій і скорпіонів… і ніщо вам не зашкодить!!!
В Бога є Свій план на все!
І власне кінець Його планів – це є кінець війни!
Просто треба зрозуміти й почути Його плани!
Тут і казочці кінець настане!
Зненацька розтануть як хмари ті, хто прийшов реалізовувати диявольські плани…
які назвав своїми той, хто розтане!
Все залежить від того, наскільки людина зберігає здатність мислити через війну. Наскільки піддається емоціям. Наскільки чує Бога тобто.
А Бог же що?
А Бог “наївно” продовжує бути Богом!
Наївно? А як же назвати інакше риси характеру: Бог всьому вірить, всього надіється й ніколи не перестає!???
Ми ж це називаємо наївністю… Бог “наївний” як дитина. Хто не умалиться як дитина, в царство Боже не увійде… Хм…
